Друга світова війна стала найбільш кривавою і жорстокою в історії людства (загинуло від 50 до 85 мільйонів людей). Україна вшановує пам’ять кожного, хто боровся з нацизмом, а також інших жертв війни. Та війна стала можливою через змову антигуманних режимів – нацистського і радянського, які ставили геополітичні інтереси вище прав і свобод людини. Крім того, слабкість, страх і нерішучість міжнародної спільноти заохочували агресорів до все більшого розмаху злочинів. День пам'яті і примирення в Україні встановлено на честь подій 8 травня 1945 року. Тоді Антигітлерівська коаліція офіційно прийняла "Акт про беззастережну капітуляцію" Збройних сил нацистської Німеччини. З цієї нагоди 8 травня 1945 року в містах Європи та США були проведені багатолюдні святкування. Міжнародний День пам'яті був проголошений резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН 22 листопада 2004 року, приуроченою до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни. У дні 8 та 9 травня Україна вшановує пам'ять тих, хто загинув на полях битв, у фашистських катівнях і концтаборах. Віддаємо данину пам'яті всім загиблим, які віддали свої життя в ім'я Великої перемоги. Ми всі живі завдяки відвазі й мужності мільйонів людей, які брали участь у Другій світовій війні.

Вже 35 років Україна живе з болем Чорнобиля. Це проблема, що торкнулась майже кожної української сім’ї та всього світу. А ще це найбільша світова катастрофа з епіцентром за 100 кілометрів від Києва. Поблизу Чорнобиля розташована Чорнобильська АЕС, на якій 1986 року сталася ядерна аварія. Внаслідок аварії в довкілля потрапила велика кількість радіоактивних речовин. Довелось повністю евакуювати населення всіх населених пунктів в радіусі 30 кілометрів навколо ЧАЕС, в тому числі й населення Чорнобиля. Радіоактивна хмара пройшла не лише над європейською частиною СРСР, але й більшою частиною Європи. Чорнобильська катастрофа вважається однією з найбільших техногенних катастроф у світі за кількістю загиблих та потерпілих, а також за рівнем завданої екологічної та економічної шкоди.

Читайте! Читайте! Читайте!

Читайте не поспішаючи,щоб не втратити

жодної краплі змісту книги.

Читайте! Нехай не буде жодного дня,

коли б ви не прочиталихоча б однієї

сторінки з нової книги!

                 К. Паустовський

Всесвітнього дня книги та авторського права, який увійшов у міжнародний календар за рішенням ЮНЕСКО в 1995 р., припадає на 23 квітня. Вона вельми символічна для світової літератури. У цей день покинули світ або прийшли в нього такі знамениті і відомі автори як Шекспір і Сервантес, Моріс Дрюон і Інка Гарсіласо де ла Вега, Мануель Мехіа Вальєхо і Володимир Набоков, X. Лакснесс і Григір Тютюнник. Вважається, що День книги відзначався ще в першій половині XX століття. Ідея його створення належить письменникові й редакторові з Валенсії Вісенту Клавелю Андресу. У 1926 р. іспанський король Альфонс XIII розглянув його пропозицію і підписав королівський указ, згідно з яким 7 жовтня (вважалося, що в цей день народився Сервантес) запроваджувався День іспанської книги. У 1930 р. День книги в Іспанії перенесли на 23 квітня, коли, ймовірно, помер письменник. Цікаво, що ще з XV століття 23 квітня відзначають День Святого Георгія, заступника Каталонії. У Барселоні та Каталонії в цей день, також відомий як День троянд, чоловіки традиційно дарують жінкам троянди, а жінки чоловікам – книжки. На щорічній Генеральній конференції ЮНЕСКО 1995 р., що проходила в Парижі, було прийнято рішення заснувати не тільки це всесвітнє свято. За даними проекту DilovaMova.com, була заснована і Премія Всесвітньої організації ЮНЕСКО за пропаганду кращих ідеалів толерантності і терпимості в дитячій і юнацькій літературі. Книга – це незамінний носій інформації. Завдяки книгам ми не тільки отримуємо простий і зрозумілий доступ до ідей і знань, моральних і духовних цінностей, ми торкаємося до справжніх творчих досягнень та розуміння краси нашого людства. У світі багатого культурного різноманіття, однак саме книга є справжнім вікном у просторі і часі, що відкриває перед нами різні цивілізації і соціальні культури, історичні повороти і неминучий прогрес.

22 квітня – Всесвітній День Землі, свято єднання народів планети у справі захисту навколишнього середовища і збереження тих багатств і природних ресурсів, якими наділила нас природа. Вперше День Землі був відзначений у 1970 році, і з того часу його проводять щороку 22 квітня. Це свято чистої Води, Землі й Повітря, яке має на меті об’єднати людей планети для захисту навколишнього природного середовища, привернути увагу до екологічних проблем нашої планети. Цей день – нагадування про екологічні катастрофи, день, коли кожна людина має можливість замислитися над тим, що вона може зробити для розв’язання екологічних проблем. Україна прагне стати повноцінним учасником передових світових процесів і реформування економіки з урахуванням екологічних аспектів. Дбайливе ставлення до природи, навколишнього природного середовища – важливий крок на цьому шляху. Для забезпечення істотного поліпшення стану довкілля, поєднання зусиль державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ, широких верств населення у вирішенні екологічних завдань, відродження традицій українського народу щодо шанобливого ставлення до навколишнього природного середовища в країні щороку у квітні–травні протягом місяця проводять заходи з озеленення та благоустрою територій.

Сьогодні виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки - української поетеси, драматурга і громадської діячки, класика української літератури. Леся Українка — одна з найвизначніших постатей в історії української літератури. По собі вона залишила великий літературний доробок - вражаючі поеми, прозові твори, вірші, публіцистичні статті, переклади світової класики. Народилася Лариса Косач, саме таким є справжнє ім’я Лесі Українки, 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Батько її – Петро Косач, був службовцем, мати – Ольга Драгоманова-Косач – письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Олена Пчілка. У будинку Косачів часто збиралися письменники, художники й музиканти, влаштовувалися мистецькі вечори й домашні концерти. Великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки мав дядько Михайло Драгоманов, відомий громадський і культурний діяч. Свій перший вірш – «Надія» – Леся написала дев’ятирічною дівчинкою. Сталося це під враженням від арешту й заслання до Сибіру рідної тітки, Олени Косач, яка належала до київського гуртка «бунтарів». А вже у тринадцять років Ларису Косач почали друкувати. У 1884 році у Львові в журналі «Зоря» опублікували два вірші («Конвалія» і «Сафо»), під якими вперше з’явилось ім’я – Леся Українка. На початку 1893 року у Львові виходить перша збірка поезій поетеси – «На крилах пісень». Ще в дитячі роки Леся захворіла на туберкульоз, з яким вона боролась усе життя. Хвороба спричинила до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також Михайлу Драгоманову, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала 11 мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію. Побувавши 1891-го року на Галичині, а згодом і на Буковині, Леся познайомилася з багатьма визначними діячами Західної України: Іваном Франком, Михайлом Павликом, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником, Осипом Маковеєм, Наталією Кобринською. За свої погляди і творчість поетеса перебувала під негласним наглядом поліції, і цензура не раз забороняла її твори. Більшість своїх робіт вона публікувала за кордоном Російської імперії - Берліні, Дрездені, Празі, Відні. Все життя Леся Українка була вимушена лікуватися, проходити через болючі медичні процедури, а окрім цього шукати для життя місця, що уповільнювали б розвиток хвороби. Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Разом із чоловіком Климентом Квіткою вона працювала над зібранням фольклору та власними драмами. Але хвороба прогресувала. На початку липня 1913 року Лесин стан різко погіршився. А 1 серпня 1913 року в грузинському місті Сурамі Леся Українка померла. Її похорони відбулися через кілька днів у Києві на Байковому кладовищі.

2 лютого 1901– на Катеринославщині (нині Дніпропетровщина) народився Валер’ян Підмогильний, письменник, талановитий прозаїк доби Розстріляного відродження. Свої перші пригодницькі твори видавав під псевдонімом Лорд Лістер. Походив з бідної селянської родини. Батько Валер’яна Підмогильного завідував маєтком місцевого поміщика, помер рано. «Так мало батьківських пестощів випало на мою долю», – писав Валер’ян Підмогильний. Його односельчани згадують переважно про матір письменника. Вона була звичайною селянкою, без освіти, яка працювала в економії графа Воронцова-Дашкова і виділялася надзвичайною природною інтелігентністю. Навчався юнак спочатку в церковно-приходській школі. Згодом, до 1918-го року у Катеринославському реальному училищі. «Валеріан був надзвичайно здібним хлопцем. – згадувала мешканка села Чаплі Ярушевська, – Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів і знайомих стоси книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїм братом Степаном. Був тихий, сором'язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валеріан пише вірші і оповідання». Він вивчав іноземні мови й переклав на українську твори Дені Дідро, Клода Гельвеція, Оноре де Бальзака, Анатоля Франса. Він був одним із організаторів літературного угруповання «Ланка», яке 1926-го переіменоване в «Марс». Сюди входили талановиті письменники Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Тодось Осьмачка, Євген Плужник, Дмитро Фальківський. Потужна літературна та видавнича діяльність сприяли популярності та авторитету Валер’яна Підмогильного. 8 грудня 1934-го НКВДисти заарештували письменника за начебто «участь у терористичній організації, яка мала на меті терор проти керівників партії». Слідство сфабрикувало приналежність до «організації» Євгена Плужника, Миколу Куліша, Валер’яна Поліщука, Григорія Епіка, Миколу Любченка (Кость Котко) – загалом 18 людей. На допитах Підмогильний не визнавав себе винним. Виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у березні 1935-го його засудили на десять років позбавлення волі. Покарання відбував у Соловецькому таборі особливого призначення, продовжував писати. 3 листопада 1937-го Валер’яна Підмогильного разом з понад тисячею інших українських політичних в’язнів розстріляли в урочищі Сандармох.

Сьогодні, 22 січня 2020 року, в Україні відзначають одне з найважливіших державних свят, роль якого в історії країни важко переоцінити, – День Соборності України. Офіційно святкувати День соборності почали лише у 1999 році після указу президента Леоніда Кучми. Щорічно в цей день відзначають важливу історичну подію, що відбулася в 1919 році – проголошення Акту злуки Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки. Також цього дня згадують підписання Четвертого Універсалу Центральної Ради. Це сталося роком раніше – 22 січня 1918 року. Цим документом проголошувалася повна незалежність УНР. День Соборності України – день, який символізує єдність земель України. Це одне з найважливіших свят нашої країни, яке підкреслює, що ми всі – це один народ і ніякі рубежі не зможуть нас розділити.

Вітаємо всіх українців з Днем Соборності!

Бажаємо зберігати силу духу, бадьорість і оптимізм.

Нехай в кожній родині панує мир і спокій, любов і взаєморозуміння!

На початку 20 століття Україна пережила три Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років. Найбільш трагічним з них виявився голод 32-33 років, що був організований радянською владою під час сталінських репресій. Керівництво Радянського Союзу довгий час приховувало факт смерті українців від штучного голоду. Лише після оголошення незалежності України почалося розслідування масштабів Голодомору. За різними оцінками, від 4,5 до 10 мільйонів українців померли під час жахливих подій 1932-1933 років.