Середа, 02 грудня 2015 11:36

Зінаїда Тулуб: шлях крізь пекло

Автор 
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

 

28  листопада цього року вопивнилося 125 років  від дня народження української письменниці Зінаїди Павлівни Тулуб. В історії української літератури, вочевидь, не знайдеться більш трагічної долі, ніж у  цієї жінки. Її ім’я упродовж десятиліть залишалося в сутінках історії, а значна частина творчої спадщини була знищена цензорами ще за її життя. Доля весь час випробовувала мужність, стійкість і доброту Зінаїди Павлівни, й, не здолавши її в життєвій круговерті, прирекла на вічні муки словом.

Майбутня письменниця народилася  у Києві в родині відомого юриста. Її прадіди - запорозькі козаки, полковники, дід  - кирило-мефодієвець, приятель Т. Шевченка. Діди-прадіди були україномовними,  батько  - російський поет, а бабця по матері – француженка. Дівчина закінчила Київську жіночу гімназію, потім Вищі жіночі курси історико-філологічного факультету, отримала ступінь кандидата філологічних наук. Київський університет залишив її для професури.

Зінаїда Тулуб почала писати вірші російською мовою ще у підлітковому віці. Згодом, під час Визвольних Змагань 1917-1921 років, перейнялася ідеєю українського культурного пробудження і почала писати рідною мовою.

У 1934 р. Зінаїда Павлівна  видала  історичний роман-дилогію  «Людолови» - першу епопею вітчизняної історичної прози. Вперше життя українців було зображено у широких міжнародних вимірах. Центральна постать роману — гетьман Петро Сагайдачний, перипетії його військової та політичної діяльності займають чільне місце у романі. Щоб написати цей роман, письменниця об’їздила Україну і Крим, вивчала татарські й турецькі історичні документи, перечитувала архіви. Вона побувала у всіх історичних місцях, де відбувалися події, описані в романі, прочитала 92 тис. книжкових сторінок  різними мовами, вивчила близько 6 тис. архівних та музейних документів і пам’ятників.

Другий том  роману мав побачити світ у серпні 1937-го. Але  4 липня  Зінаїду Тулуб  як «активну учасницю контрреволюційної організації» заарештували, увесь архів родини - найкращий у Києві альбом автографів великих людей -  знищили. Військова колегія Верховного Суду СРСР засудила українську письменницю  до тюремного ув'язнення строком на 10 років.

Зінаїда Павлівна  відбувала ув`язнення в ярославській тюрмі, а з літа 1939 р. – на Колимі. Була звільнена 4 липня 1947 р. у зв'язку з відбуттям строку. З 1947 по 1956 рр. мешкала на території Казахстану, не маючи змоги повернутися до України. Протягом цього часу, письменниця зібрала великий матеріал з етнографії казахів, котрий згодом знадобився для написання роману та кіносценарію про заслання Тараса Шевченка («В степу безкраїм за Уралом»). Подібність доль та можливість зануритися у місцеве життя зробили ці твори унікальними, вирізнили їх з великого масиву творів на тему заслання Кобзаря. Знання звичаїв та традицій казахів допомогло письменниці і під час написання головного твору її життя — роману «Людолови» (у 1958 р. він був значно перероблений, зокрема було внесено низку виправлень у змалюваннях звичаїв та життя кримських татар).

У липні 1954 р. з настанням у країні політичної відлиги Зінаїда Тулуб звертається до Голови Президії Верховної Ради СРСР: «Судову кару я відбула, і ось уже пішов п'ятий рік, як я томлюся в засланні, серед напівпустельних казахських цілинних земель... Прошу Вас вернути мене до любимої праці, без якої життя для мене позбавлене радості, всякої мети і сенсу. Я прошу не перегляду справи, а індивідуальної амністії, права повернутися в рідний Київ, знову працювати на любимій ниві...»

Тільки у вересні 1956 р. завдяки Максиму Рильському Зінаїду Тулуб реабілітували за відсутністю складу злочину. Знесилена і хвора повернулася вона у Київ до маленької кімнатки на Коцюбинського, 2-А. Плакала, коли одержала паспорт (хоча він був не темно-зеленого кольору, як у всіх, а сірого із записом у графі «військово зобов'язаний» - «лишен права защиты Родины»). Радість і гордість відчула, коли видала роман про Т. Шевченка  «В степу безкраїм за Уралом». Незадовго до смерті працювала над книгою «Моє життя», завершити яку не судилося. Письменниця померла 26 вересня 1964 р.

Високий приклад невгасимого творчого горіння Тараса Шевченка був для Зінаїди Тулуб великою духовною підтримкою, моральною основою в подоланні особистої недолі, в утвердженні себе та своєї творчої індивідуальності.

Скільки було загублено талановитих відомих письменників і молодих, які тільки-но заявили про себе. Справедливо кажуть, що в ті часи був підрубаний генетичний корінь нації.

Шановні читачі, звертайтеся до бібліотеки коледжу і знайомтесь з творами українських письменників!

Матеріал підготувала бібліотекар

Матвійчук Л.Г.

Читати 1386 разів Останнє редагування Четвер, 17 грудня 2015 08:36

Прокоментувати:

Переконайтеся, що ви вводите інформацію, де це зазначено (*) . HTML-код не допускається.

zoofirma.ru